про майдан в голові (с)

спочатку, як звичайно, це мав би бути пост про гіркоту та упередженість, якими здебільшого наскрізь пропитано моє ставлення до більшості віруючих (маю на увазі усіляких протестантів), зокрема через упередженість, та обмеженість тієї більшості - у питанні, який не обсмоктав як мозкову кістку під час готування холодцю, лише ледачий, - у питанні Майдану. це певно я той ледачий і є.

де з ким сперечалась. де в кому не розчарувалась, а навіть навпаки. але здебільшого, дочекалась, поки гіркота та бунт проти тої обмеженості (на місці якої власне має бути як раз ясність мислення, готовність розглянути питання з різних кутів, у мене завищені вимоги до віруючих, пробачте) перегоріли і перетворилися на купку безбарвного беземоційного попелу.

хто хоче думати - той думає. хто хоче насичуватись негативом, аби потім отруйно ним бризкати на всі боки - тому не завадиш. чимало виявляється, на превеликий жаль, людей, які замість найяскравішої та ніжнішої в світі квіточки побачать купку смердючого гною. не вміщується в моїй трубочці між вухами, як їм вдається така чорна магія. одна людина порадила мені дозволити кожному мати свою думку, отож я припинила будь-які спроби мєтать бісєр і молнії. 

ведучи віртуальні та вербальні баталії із диванними експертами, втім, і сама я була таким самим експертом. але ж як написав мені один хлопчина, своїм дітям потім не поясниш, що на користь революції та суспільства ти ретвітив та репостив якісні новини та термінові повідомлення. нє прокатіт. тому я шукала можливості "послужить". і як це зазвичай буває, ця можливість знайшла мене сама, ідучи назустріч. наразі зарекрутувалась до команди перекладачів-волонтерів, які власне перекладають термінові, аналітичні та просто важливі матеріали іноземними мовами для іноземних ЗМІ. це той самий момент, коли ти відчуваєш, що недаремно переводиш кисень на землі. це майже поспіль протягом тижнів безсонні ночі, але це усвідомлення, що хоча ти лишень маленька краплина - але ж в океані.

що ж стосується мулу та лайна, які повиносило цим штормом на поверхню, не дивлячись на сумнозвісну гіркоту, є в цьому і позначка "плюс". особисто для мене позиція людей щодо усього, що відбувається, дуже яскраво окреслила, що там взагалі у людей в голові коїться, і чи варто з ними йти в гори, як ми характеризували рівень довіри у школі. отож бо так воно і є, "майдан у кожного з нас в голові", як сказала та сама нині близька мені людина.