у неділю у мене був вихідний і я так взяла і несподівано вирішила піти прогулятись
разом з Віллі
приїхала на якусь там Перемогу і пішла
нехай звучить баяністо, але шось дійсно *витало в воздухе*
я шкодувала про те, шо не вмію їздити на вєлікє, бо ото був якраз такий день, коли це було б дуже в тєму
плеєра з мьюзікою теж не було, був лише Віллі, і мій ніс
пальці замерзали, але було так неймовірно-неймовірно..
прогулювались матусі із колясками, і дівчата-підлітки, і вєлосіпєдісти гасали туди-сюди, і гуляли парочки
мій ніс і мої зіниці созєрцали те особливе повітря, і грязюку, і ніжні рожеві гілочки дерев вдалині, і смерічки, і блискучих чорних галок чи ворон, шо повсідалися на самі верхівки найвищих голих гілок дерев, і інкасаторськи автівки, вишукувані за величиною, і завмерлі кабінки підвісної дороги, і дроти, що перекреслили небо наче нотний стан, і рівномірний гул безупинного трафіку, і мовчазні зморшки на поверхні Дніпра, і сонні катери, шо снили, зануривши носи у кригу, і ржаві кабінки на *причале №1*, і пісок на острові вдалині, і білі смужки від літака поряд із білим силуетом місяця
а потім (на це ми дивились вже разом з Віллі) в рожевому небі стали летіти пташки
я про таке читала тільки в історії про Нільса
їх було так багато-багато
і вони пролітали наче ноти повз чорні смужки дротів на небі
а ше мені через оту силу силенну пташок згадався в ту мить Оскар Шелл із *жутко громко и запредельно близко*
і я подумала про Фоера
а потім я дійшла до попсової частини набережної, де зазвичай тусять усі
там тусили чорні силуети людей на чорному силуеті моста (я знов подумала про те, шо треба застосувати проект *каліцтво* і познімати вночі усі замочки закоханих і врятувати моста від людей і людей від стереотипів)
було видно чортове колесо, і вогні усих кольорів на ньому
і закохані парочки
і ше був вітер
увесь той вечір
зі мною..
0 коментарі:
Дописати коментар