калібр зіниць, тремтіння рук і дихання:нерівне (с)

минулого разу минулого року я не потрапила на неї, банальні причини

цього разу цього року я вирішила, шо я заслужила :)

плюнула на все (ну не на все, але на дещо плюнула) і пішла

сама 

тримала квиток декілька секунд, тоді мені вдягнули на руку паперову смужку з номером (шоби я знала, яка саме за рахунком я божевільна)

потім годину чекали 

мені було так спокійно насамоті серед усих тих людей, частина університетських дівчат-підлітків, частина богєми, які років зо п*ять-шість тому напевно шо були б нєфорами, але ж ні - зараз це богєма, вони усі стояли, сиділи, балакали-балакали-балакали, пили коктейлі, ніяковіли, дівчата постійно торкалися свого волосся, дивились поглядом внікуди, фотографували, відбивали долонями по колінах ритми фанку, який розвлєкав нас протягом тієї години 

якийсь хлопчик підстрибував, махав і світив на мене ліхтариком - я його одразу застрелила очима, шоби не витрачати час і патрони

а потім вийшла вона :)

така низенька сцена і ковролін, тож ми сиділи і дивились на неї

я намагалася всотати усе якомога глибше - усі пронизливі струнні звуки, її високі ноти, енергетичний драйв який лився з тієї невисокої сцени бурхливою лавиною, затемнення і світло, і - тепло

сидіти було важко, точніше - всидіти

бо вони все-таки не витримали і поступово від ліричності перейшли до валєва

було все - і акустична гітара, і клавіші, і електронні нотки, і звісно електрички і баси зривали усі тумблери безпеки і "упси" душі

я співала разом з нею, заплющивши очі і 

після цього була ше невеличка прогулянка разом з вітром і моїм шаликом під нічними пізніми ліхтарями

я відчула нічне, свіже, енергійне, весняне наповнення...

лишалося лиш заплющити очі, здійняти руки і - летіти.. 

про 2011, 18.03