тут вже травень активний добігає кінця, а я все не розповіла про квітень, беру приклад зі своєї Птічкі, виправляюсь)
квітень видався музично-фотографічним
прямо культурно-просвєтітєльський
квітнева музичність увібрала до себе наскрізь сонячну щирість моїх лапушек Nasluhu, які завітали до дп та ще одну майже життєво важливу для мене подію
мені пощастило провести із котиками Nasluhu два дні, захостити їх, назнімкувати чимало кадрів на фішай, отримати на виступі спешал пісню-присвяту (мою улюблену їхню пісню Однажды (все)), гуляти містом, катати їх в дніпропетровському метро із різнокольоровими станціями, дивитись разом свіжу щойно відзняту програму за їх участі, переглядати перед сном смішаріків), куштувати сніданки й вечері, потрапити під ріденький дощик, розглядати губні гармошки в музичному магазі, робити разом знак Z та іксчендж обіймами)
окрім власного виступу в дп, рєбята мали на меті ще дещо,
на що - точніше на кого - чекала і я
друга квітнева музична подія дуже бентежила мене, звісно, йдеться про концерт незрівняної чарівної Земфіри
я її слухаю і люблю рочків з 12, ну точно із самого дитинства, ще з того самого дня, як вперше побачила відео до арівідерчі
десь у 14, коли я зробила невдалу спробу оволодіти майстерністю грати на гитарі, надибала у свого викладача касету) з двох сторін щільно забиту лиш її піснями, і звісно попрохала - переписати B) вона досі у мене на поличці із саморобною обкладинкою зафарбованою чорним олівцем і портретом Земфіри, вирізаним із дешевої тогочасної періодики
після того були диски, мережа; в різні етапи мого життя різні її пісні слугували чимось типу саундтреку до подій..
і ось цьогоріч вийшов її крайній (як каже пан Кузін) альбом
я трохи зволікала перш ніж послухати його - не можу напевно пояснити чому. може побоювалась зустріти іншу Земфіру, не ту, яка роками супроводжувала мене
отож я сильно заздалегідь і досить схвильовано придбала квиток і почала чекати..
ця подія викликала в мене полярні відчуття, з одного боку - ностальгічність, з іншого - очікування на щось невідоме
під час самого концерту я пережила цілу низку різних емоцій і різних історій
мозок захоплювався красою світла і звуку, соляками молодого гітариста, тендітністю ЇЇ обличчя та рук, елегантністю її вбрання і взагалі тим, що з роками вона виглядає все краще і жіночніше; я ніколи поки що не була на концертах закордонних гуртів, але в мене було враження саме таке - імпортний івент, професійність, краса і лаконічність
але все це мозок розклав мені на полиці вже згодом, а там під час - просто фіксував, не відволікаючи моєї шкіри та серця..
мої друзі були поряд, але прєлєсть перебування в толпі - це як раз можливість побути на самоті, точніше - сам-на-сам - з нею, та її музикою
я співала разом з нею, заплющувала очі, слова зі старих навіть забутих пісень несподівано з'являлись в пам'яті, був кач, було відчуття піднесення, було котилися щоками сльози, було затишно, розривало зсередини, мій власний елетричний струм розходився шкірою до самісіньких кінчиків пальців
був навіть момент, коли в тій толпі мені хотілось лише одного, щоб раптом зі мною поряд опинився мій ю. просто був би там.
коли я слухала новий альбом, я подумала, що він знов саундтрек для мене
не знаю, що вона пережила за останні декілька років і чиї історії вплела в пісні, але там точно було те, що за останні декілька років пережила я
коли я читала сет-ліст з інших міст, в яких концерт відбувся раніше, я точно знала, що не буде просто
коли ми вийшли мені хотілось помовчати
ззовні було прохолодно і приємно
а всередині - затишно і так, як в дитинстві, коли знімаєш зі спини ранець, під зав'язку забитий твердими підручниками, - і хочеш - злетіти..
було темно і тихо. ми йшли рельсами і рідкою весняною травою до зупинки
мої сонячні друзі знов були зі мною, сповнені власних вражень
життя продовжувалось
(нажаль не знаходжу відео ощущения саме з дп концерту)
єслі што почитати враження Гріндера від концерту можна ТУТ, а Елєчкі - ТУТ
квітень видався музично-фотографічним
прямо культурно-просвєтітєльський
квітнева музичність увібрала до себе наскрізь сонячну щирість моїх лапушек Nasluhu, які завітали до дп та ще одну майже життєво важливу для мене подію
мені пощастило провести із котиками Nasluhu два дні, захостити їх, назнімкувати чимало кадрів на фішай, отримати на виступі спешал пісню-присвяту (мою улюблену їхню пісню Однажды (все)), гуляти містом, катати їх в дніпропетровському метро із різнокольоровими станціями, дивитись разом свіжу щойно відзняту програму за їх участі, переглядати перед сном смішаріків), куштувати сніданки й вечері, потрапити під ріденький дощик, розглядати губні гармошки в музичному магазі, робити разом знак Z та іксчендж обіймами)
на що - точніше на кого - чекала і я
друга квітнева музична подія дуже бентежила мене, звісно, йдеться про концерт незрівняної чарівної Земфіри
я її слухаю і люблю рочків з 12, ну точно із самого дитинства, ще з того самого дня, як вперше побачила відео до арівідерчі
десь у 14, коли я зробила невдалу спробу оволодіти майстерністю грати на гитарі, надибала у свого викладача касету) з двох сторін щільно забиту лиш її піснями, і звісно попрохала - переписати B) вона досі у мене на поличці із саморобною обкладинкою зафарбованою чорним олівцем і портретом Земфіри, вирізаним із дешевої тогочасної періодики
після того були диски, мережа; в різні етапи мого життя різні її пісні слугували чимось типу саундтреку до подій..
і ось цьогоріч вийшов її крайній (як каже пан Кузін) альбом
я трохи зволікала перш ніж послухати його - не можу напевно пояснити чому. може побоювалась зустріти іншу Земфіру, не ту, яка роками супроводжувала мене
отож я сильно заздалегідь і досить схвильовано придбала квиток і почала чекати..
ця подія викликала в мене полярні відчуття, з одного боку - ностальгічність, з іншого - очікування на щось невідоме
під час самого концерту я пережила цілу низку різних емоцій і різних історій
мозок захоплювався красою світла і звуку, соляками молодого гітариста, тендітністю ЇЇ обличчя та рук, елегантністю її вбрання і взагалі тим, що з роками вона виглядає все краще і жіночніше; я ніколи поки що не була на концертах закордонних гуртів, але в мене було враження саме таке - імпортний івент, професійність, краса і лаконічність
але все це мозок розклав мені на полиці вже згодом, а там під час - просто фіксував, не відволікаючи моєї шкіри та серця..
мої друзі були поряд, але прєлєсть перебування в толпі - це як раз можливість побути на самоті, точніше - сам-на-сам - з нею, та її музикою
я співала разом з нею, заплющувала очі, слова зі старих навіть забутих пісень несподівано з'являлись в пам'яті, був кач, було відчуття піднесення, було котилися щоками сльози, було затишно, розривало зсередини, мій власний елетричний струм розходився шкірою до самісіньких кінчиків пальців
був навіть момент, коли в тій толпі мені хотілось лише одного, щоб раптом зі мною поряд опинився мій ю. просто був би там.
коли я слухала новий альбом, я подумала, що він знов саундтрек для мене
не знаю, що вона пережила за останні декілька років і чиї історії вплела в пісні, але там точно було те, що за останні декілька років пережила я
коли я читала сет-ліст з інших міст, в яких концерт відбувся раніше, я точно знала, що не буде просто
коли ми вийшли мені хотілось помовчати
ззовні було прохолодно і приємно
а всередині - затишно і так, як в дитинстві, коли знімаєш зі спини ранець, під зав'язку забитий твердими підручниками, - і хочеш - злетіти..
було темно і тихо. ми йшли рельсами і рідкою весняною травою до зупинки
мої сонячні друзі знов були зі мною, сповнені власних вражень
життя продовжувалось
(нажаль не знаходжу відео ощущения саме з дп концерту)
єслі што почитати враження Гріндера від концерту можна ТУТ, а Елєчкі - ТУТ
0 коментарі:
Дописати коментар