одного дня мала пише мені: йдемо на Френсіс Ха?
я така: оок
ми обидві запізнились десь на 15 хвилин від початку сеансу, влітаємо до касирши і благаємо продати нам квитки, на що вона так спокійнісінько і беземоційно відповідає нам: дєвочкі, так ми єго.. нє включілі. ніхто ж не прийшов.
прийшли лиш ми удвох.
але якимсь дивом ми продовжували діалог, пропонували купити ще два додаткових квитки для мого уявного друга та Дашиної лами Чарлі аби лиш сеанс все таки почавсь. надія вщухала, адже через запізнення цей показ міг би перетнутись із наступним сеансом. ми потихеньку покрокували до виходу, аж раптом тітонька касирша по-кіношному зупинила нас і взяла до рук слухавку: Валя, увімкнеш? Френсіс Ха. Давайте, чотири квитки.
диво :)
отож фільм таки увімкнули для нас двооох (ну і уявних друзів, ви понялі)
цей фільм як на мене, щонайменш тре дивитись через проектор на стіні. тож якщо/коли з*явиться у вільному доступі, проектор для цього - зе маст.
стрічка чорно-біла.
про гіпстерів.
про дівчину, якій 27.
взагалі-то, це один із таких фільмів, який навіть не "про". це наче вам дозволили спостерігати за частинкою з чийогось життя. за звичайними подіями, за дружніми стосунками, за простими речами, за простими розмовами. ця історія не має початку і кінця, це просто такий виток навколо спіралі життя однієї людини. наче виток з вашого власного життя.
це був такий простий і фантастичний вечір
і звісно український дубляж додавав колориту і чомусь спражньості
0 коментарі:
Дописати коментар