у тривких до життя людей таких очей не буває (с)

вперше я здійснила це літературне відкриття ще певно років у 15-16
і як іронічно что лє, що саме ця поезія, напружена наче струна, шо ось-ось надірветься, стала чимось накшталт довбаного пророцтва в моє життя

я не заламую руки за графіком
але є такі особливі дні
як дні пам*яті
або дні народження великих людей, які змінили світ

ця людина змінила мій світ
-----------------------------------------------------------------------------------------------------
Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами, ти, мій бідний, зів’ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, минулу мрію. І ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але невідмінно, невідборонно нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу, не можу. Мій друже, любий мій друже, створений для мене, як можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя? О, я знала ще інше життя, повне якогось різкого, пройнятого жалем і тугою щастя, що палило мене, і мучило, і заставляло заламувати руки і битись, битись об землю, в дикому бажанні згинути, зникнути з сього світу, де щастя і горе так божевільно сплелись… А потім і щастя, і горе обірвались так раптом, як дитяче ридання, і я побачила тебе. Я бачила тебе і раніше, але не так прозоро, а тепер я пішла до тебе всею душею, як сплакана дитина іде в обійми того, хто її жалує. Се нічого, що ти не обіймав мене ніколи, се нічого, що між нами не було і спогаду про поцілунки, о, я піду до тебе з найщільніших обіймів, від найсолодших поцілунків! Тільки з тобою я не сама, тільки з тобою я не на чужині. Тільки ти вмієш рятувати мене від самої себе. Все, що мене томить, все, що мене мучить, я знаю, ти здіймеш своєю тонкою тремтячою рукою, – вона тремтить, як струна, – все, що тьмарить мені душу, ти проженеш променем твоїх блискучих очей, – ох, у тривких до життя людей таких очей не буває! Се очі з іншої країни… 

Мій друже, мій друже, нащо твої листи так пахнуть, як зів’ялі троянди?

Мій друже, мій друже, чому ж я не можу, коли так, облити рук твоїх, рук твоїх, що, мов струни, тремтять, своїми гарячими слізьми?

Мій друже, мій друже, невже я одинока згину? О, візьми мене з собою, і нехай над нами в’януть білі троянди!

Візьми мене з собою.

Ти, може, маєш яку іншу мрію, де мене немає? О дорогий мій! Я створю тобі світ, новий світ нової мрії. Я ж для тебе почала нову мрію життя, я для тебе вмерла і воскресла. Візьми мене з собою. Я так боюся жити! Ціною нових молодощів і то я не хочу життя. Візьми, візьми мене з собою, ми підемо тихо посеред цілого лісу мрій і згубимось обоє помалу, вдалині. А на тім місці, де ми були в житті, нехай троянди в’януть, в’януть і пахнуть, як твої любі листи, мій друже…

Крізь темряву у простір я простягаю руки до тебе: візьми, візьми мене з собою, се буде мій рятунок. О, рятуй мене, любий!

І нехай в’януть білі й рожеві, червоні й блакитні троянди.
 
-----------------------------------------------------------------------------------------------------
пройшло майже чотири роки, перш ніж я відважилась вилізти зі своєї міцної надійної мушлі і відчути подих світу
і стати вразливою
знову

любий мій друже, тобі завжди буде 21
і ти завжди будеш зі мною у моєму серці
але саме зараз я нарешті відважусь на теперішнє замість минулого, яким я жила увесь цей час

а ці рядки пам*яті - мій тобі прощальний лист і прощальний поцілунок :*

0 коментарі:

Дописати коментар

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...