спочатку, як звичайно, це мав би бути пост про гіркоту та упередженість, якими здебільшого наскрізь пропитано моє ставлення до більшості віруючих (маю на увазі усіляких протестантів), зокрема через упередженість, та обмеженість тієї більшості - у питанні, який не обсмоктав як мозкову кістку під час готування холодцю, лише ледачий, - у питанні Майдану. це певно я той ледачий і є.
де з ким сперечалась. де в кому не розчарувалась, а навіть навпаки. але здебільшого, дочекалась, поки гіркота та бунт проти тої обмеженості (на місці якої власне має бути як раз ясність мислення, готовність розглянути питання з різних кутів, у мене завищені вимоги до віруючих, пробачте) перегоріли і перетворилися на купку безбарвного беземоційного попелу.